Любити не можна покинути: історії тварин з інвалідністю та важкохворих чотирилапих з Мукачева

Інвалідність чи важка хвороба тварини – це виклик, який, на жаль, під силу прийняти не кожен. Турбота про таких «особливих» пухнастиків вимагає терпіння, любові й відповідальності. Однак, саме в такі моменти ми маємо можливість проявити справжню відданість своєму улюбленцю. 

У сучасному світі, коли навіть людина стикається з такими випробуваннями, це нерідко стає для неї справжнім викликом, бо інвалідність чи важка хвороба вимагає чимало змін у звичному способі життя. Однак у більшості випадків поруч із людиною є ті, хто підтримає й допоможе пережити труднощі, – близькі, друзі, родина. А тепер задумаймося: що ж відбувається з тваринами? Особливо, якщо вони безпритульні? Наприклад, улюбленець, який жив у люблячій родині, навіть із втратою здоров'я чи інвалідністю має шанс прожити решту життя в теплі та турботі. Але для тварини-безхатченка подібна ситуація часто стає вироком. Байдужість оточуючих, відсутність підтримки й будь-якої допомоги майже завжди означають для неї одне – самотність і боротьба за виживання, яку вона, на жаль, програє.

Та, на щастя, є й ті, хто готовий прийняти хвору тварину. Для таких людей важливо дати змогу цій живій істоті жити гідно, попри її стан. Вони розглядають допомогу не лише як моральний обов’язок, а й як можливість зробити світ навколо трішки кращим.

Прийняття тварин із інвалідністю чи в складному стані – це вияв людяності та здатності взяти на себе відповідальність за тих, хто залежить від нас. Розв'язання цієї проблеми й боротьба з байдужістю потребує об’єднання зусиль активістів, звичайних людей і організацій. Лише так ми можемо рухатися до суспільства, яке готове підтримувати найслабших. Створення світу, де допомога беззахисним стане буденністю, а не винятком, є важливим кроком до гуманізації усього суспільства.

Варто знати та зрозуміти, що, попри всі труднощі, такі «особливі» тварини демонструють неймовірну здатність адаптуватися і знаходити радість навіть у найскладніших обставинах. 

Журналісти інтернет-видання Район.Мукачево поспілкувалися з мукачівцями, які опікуються саме такими тваринами. Ці історії про виклики та перемоги, що розтоплюють серця тисячі людей, нагадують, наскільки важлива підтримка, турбота і людяність. 

Майк та Василина: життя після важких травм 

Вісім років тому в притулку опинився хаскі на ім’я Майк. Його доля могла б скластися плачевно, якби на шляху не зустрілися дві сестри – Кароліна та Тамара Бровді з Мукачева. Жінки – доньки народного художника України Івана Бровді, дуже люблять тварин. 

Майк був важко травмований. Через перелом хребта він повністю втратив контроль над задніми лапами та органами малого таза.

Собаку принесли до притулку, але перспектив на життя у Майка майже не було. Через зиму, яка насувалася, перебування у відкритому вольєрі означало для нього вірну смерть. 

«Коли я побачила його... Він лежав, безсилий і беззахисний.  Я просто не змогла пройти повз та вирішила забрати його звідти й дати йому шанс на життя», — розповідає Кароліна Бровді.

Майк у притулку

Спершу жінки планували знайти для Майка родину та звернутися до волонтерів із більшим досвідом. Виникла навіть ідея передати собаку за кордон, де більше можливостей для лікування таких тварин. Але доля вирішила інакше. Коли Кароліна разом із сестрою вирушила з Майком до волонтерів у Херсон, на перевалі їх зупинив величезний снігопад, і подорож довелося припинити. Саме тоді сестра Тамара зізналася: «Це наша собака. Я беру на себе відповідальність за неї».

Майк перший день вдома

Ці слова визначили подальше життя Майка. У новій родині його вдалося пролікували. У нього було запалення сечового міхура, через нерухомість з'явилися пролежні... Песику виготовили інвалідний візок. Також дуже відповідально у родині підійшли до харчування улюбленця.

«Майк їсть особливий суперпреміальний корм, адже через своє захворювання він не може мати ні закрепів, ні діареї. Будь-який розлад травлення одразу погіршує ситуацію, оскільки собака не може вийти на вулицю самостійно», — пояснює Кароліна.

Догляд за такою твариною – це величезна відповідальність. Майка потрібно щодня пересаджувати у візок для прогулянок, а потім виймати й обережно укладати на спеціально облаштоване місце вдома. Щоб уникнути травм кінцівок, які можуть пошкодитися від контактів із твердою поверхнею, у домі для нього відвели окрему кімнату. Але навіть у таких умовах собака радіє життю, а господарі роблять усе, щоб він був щасливим.

Майк та Кароліна Бровді

Майк та Тамара Бровді

Собаки з інвалідністю — не лише про догляд, а й про велику силу любові. Майк, попри свій стан, раніше, до коронавірусу і війни, вів активне соціальне життя. Його приводили до закладів для дітей із особливими потребами, де він дарував радість, дозволяючи себе гладити, гратися. 

«Діти були щасливі бачити Майка. Він став живим доказом того, що навіть із серйозними труднощами можна залишатися повноцінним, радісним», — додає Кароліна. 

А ще пані Кароліна, розповіла, що їхній Майк – благодійник!  Подарував свою коляску песику-переселенцю. 

Одна родина зі Сходу, тікаючи від бомбардувань, мусила полишити рідну домівку й узяла з собою найдорожче – свого улюбленця. З ними була хаскі з інвалідністю, проте через брак місця, не вдалося забрати візок. Щоб собака могла пересуватися, нові господарі почали шукати крісло колісне через соціальні мережі.

Пані Кароліна разом з сестрою побачили цей допис і без вагань вирішили допомогти. Віддали візок Майка, а собі замовили інший. Родина просто не могла залишилися осторонь чужої біди. 

Майк з другом

Майк

Кароліна Бровді та її домашні улюбленці

Ще одна незвичайна історія Кароліни Бровді пов’язана із собакою Василиною. Одного ранку хтось сфотографував бідне створіння, яке валялося на смітнику з жахливо пошкодженою лапою, й опублікував фото в соцмережах. Кароліна, побачивши цей пост, не змогла залишитися осторонь, швидко одягляся та просто поїхала рятувати собаку.

У ветеринарній клініці стало зрозуміло, що пошкодження були надто серйозними: лапу, найімовірніше, затягнуло під потяг. Довелося ампутувати одну з кінцівок. Спершу Кароліна сподівалася знайти новий дім для собаки, але потенційні господарі лише захоплювалися красою тварини і не брали на себе відповідальність. Тому Василина залишилася.

Травмована Василина

Попри втрату лапи, собака швидко адаптувалася й живе сповненим щастя життям. 

«Вона бігає на трьох лапах швидше за багатьох здорових собак», – сміється Кароліна. 

Її активність і бажання рухатися допомогли Василині швидко зміцнити м’язи й відновитися. Її основна тренерка — інша собака в родині Маруся, з якою вони граються й ганяють одна за одною. 

«Собаки значно швидше адаптуються до викликів, ніж люди. Іноді ми навіть більше переймаємося за них, ніж вони самі», – говорить Кароліна.

Маленькі моменти радості, які ви даруєте тварині, повертаються сторицею. Такі тварини вчать любити щиро, боротися з труднощами та бути трішечки добрішими. Зрештою, усі вони потребують лише простих речей – тепла, їжі й небайдужості. 

«Я часто чую, що людям буває складно взяти відповідальність за собаку з проблемами. Але якщо ти прийняв рішення й відчув, що ця тварина — твоя, то вірність і вдячність, які ти отримаєш натомість, неперевершені», — каже Кароліна.

Василина та Кароліна Бровді

Василина та Маруся

Котики-муркотики та їхні рятівники  

Знайомство Мурчика та молодої мукачівки Яни Дзюбяк сталося завдяки одній літній жінці, яка мала звичку підгодовувати дворових котів. Одного вечора ця добра знайома подзвонила Яні зі сльозами на очах. Її голос тремтів від тривоги, коли вона розповідала про трагедію, що сталася з котиком, який щодня приходив просити їжі до її балкону. 

Котика жорстоко скалічили — йому перебили хребет. Травма була надто серйозною, щоб вважати це випадковістю. 

Коли Яна вперше побачила Мурчика, він лежав, безпорадний і знесилений. Картина була жахлива. Разом зі знайомою вони негайно відвезли його до ветеринарної клініки. Там сказали, що шансів на нормальне життя майже немає, пропонували приспати, але Яна не змогла піти на цей крок.  

Відповідальність за життя чи смерть маленького котика здавалася їй нестерпною. Але, зібравшись із силами, вона вирішила боротися. Яна дала собі обіцянку зробити все можливе заради цього малюка, попри мізерні шанси на одужання. Початок боротьби був важким: щоденні поїздки до ветеринара, численні процедури, турботи та сумні прогнози.

Згодом виникло питання щодо родини для Мурчика. Ніхто не хотів брати на себе цю відповідальність. Так Мурчик залишився в Яни.

Мурчик

Попри свій стан, котик не втратив сили духу. Яна розповідає, що всі інші її коти бояться Мурчика, адже він тримає їх у дисципліні, немов справжній ватажок. Задні лапи його не працюють, але це не заважає йому бути швидким, упертим і рішучим. Якщо він вирішує кудись доповзти чи дістатися, зупинити його майже неможливо.

Догляд за ним – це окрема тема. Щоранку в родині розпочинаються процедури з випорожнення сечового міхура, Потім Мурчик миється та йому вдягають підгузок. Увечері та перед сном ця рутина повторюється. Його раціон складається зі спеціального лікувального корму, який запобігає проблемам із нирками й сечовим міхуром. У таких тварин, як спинальні коти, це звична проблема.

«Хоча й важко, але я навчилася справлятися з усім. Мурчик ніколи не проявляє агресії, що мене дуже дивує. Попри всі маніпуляції, які іноді бувають болючими, він терпляче все переживає й жодного разу не вкусив і не подряпав мене. У такі моменти здається, що він розуміє: те, що я роблю, — для нього. Раніше я думала, що тварини з такими травмами приречені. Здавалося, що їм немає сенсу жити, що краще їх приспати, щоб не мучити. Але Мурчик довів мені зовсім інше. Такі тварини можуть бути щасливими, якщо знайдеться людина, яка дасть їм шанс.

Так, це неймовірно складно. Це постійна відповідальність і велика кількість часу. Але якщо ви бачите, як тварина бореться, ви теж не захочете здатися. Мурчик показав мені, яким сильним може бути бажання жити. Він надихає мене кожного дня. Це маленький, але справжній герой, який колись увійшов у моє життя і навчив ніколи не здаватися», – підсумовує Яна. 

Мурчик

Також є історія про Тімошку – пухнастого героя, для якого кожен день – це випробування. Маленький котик уже переніс важку операцію, унікальне лікування, та, попри старання лікарів, його стан досі залишається важким. Однак надія на повне одужання не згасає, адже біля нього є люди, готові до останнього боротися за його життя.

Тімошка з’явився в житті Діани Жовтобрюх випадково. Люди опублікували в соцмережах допис про нещасного кота, що пересувався лише на передніх лапах, боявся людей і був покинутий напризволяще. Саме Діана – волонтерка з Мукачева, – побачивши це повідомлення, не змогла залишитися осторонь. Вона забрала котика з вулиці та негайно відвезла до ветеринара.

Перші прогнози лікарів були невтішними. У Тімошки виявили кисту та грижу в хребті, які здавлювали спинний мозок. Лікарі прямо сказали, що без операції через чотири місяці він стане повністю паралізованим. Але тоді ніхто з команди, яка взялася рятувати котика, навіть не здогадувався, з якими викликами їм доведеться зіткнутися.

Перша зустріч з Тімошкою

Для проведення складного МРТ і подальшої операції Тімошку відправили до Львова. Волонтерці вдалося зібрати неймовірну суму – 50 тисяч гривень. До збору долучились небайдужі люди з усього Закарпаття і не тільки, тож завдяки їхній підтримці складну операцію вдалося провести успішно.

Здавалося б, тепер повинно було настати полегшення, але проблеми не припинилися. Після операції лікарі діагностували у Тімошки аутоімунну анемію – дуже небезпечний стан. Йому терміново знадобилося переливання крові, але знайти донора для пухнастика виявилося не так легко. Кілька потенційних донорів не підійшли, але зрештою потрібну тваринку вдалося знайти.

Переливання крові та складне медикаментозне лікування дали свої результати. Тімошка потроху почав самостійно їсти та навіть сам ходити на лоток. Хворий котик зміг стати на лапки! Це стало справжньою перемогою для нього та всіх, хто його підтримував.

Проте, як розповідає Діана, боротьба ще далека від завершення. Зараз Тімошка проходить реабілітацію у Львові та продовжує лікування аутоімунної анемії. Його стан залишається нестабільним: бувають дні, коли він втрачає апетит, а лікарі досі не можуть дати жодних гарантій його повного одужання. Попри це, Діана не втрачає віри. 

«Ми пройшли такий довгий і виснажливий шлях, що не можемо зупинитися. Тімошка неодмінно повинен жити, і я ніколи його не покину!», – зазначає волонтерка. 

Історія Тімошки – це приклад того, як сила добра та людської підтримки здатна творити дива. Навколо маленького котика об’єдналися сотні людей, і разом вони подарували йому шанс на життя. Хай боротьба ще триває, але кожна перемога Тімошки – це нагадування про те, як важливо не здаватися та бути поруч з тими, хто потребує допомоги.

Тімошка після операції

І ще трохи про неймовірні перевтілення

Любов і турбота справді здатні творити дива. Тварини, які часом здаються безнадійними, змінюються, коли зустрічають своїх рятівників. Із знедолених, наляканих і голодних створінь вони перетворюються на щасливих, красивих, сповнених довіри та радості улюбленців.

Тайсона врятували з вулиці волонтери у жахливому стані, у якому важко було впізнати колись здорового чотирилапого друга. Замість шкіри — потрісканий панцир, байдужість в очах, що змінилася болем і відчаєм... Дивитися на нього без сліз було неможливо.

Шарпей Тайсон до лікування

Його порятунком зайнялася небайдужа волонтерка з Мукачева — Вікторія Ремез. Вона взяла Тайсона під свою опіку, пролікувала, повернула до життя і, що найважливіше, подарувала йому шанс на краще майбутнє. Завдяки турботі, професійному догляду та безмежній любові, Тайсон змінився до невпізнаваності. Крізь його погляд зараз вже видно не біль, а радість та віру в людей.

Шарей Тайсон після лікування

Тепер цей красень чекає на свою люблячу родину. Він пройшов довгий шлях, щоб знову стати щасливим, і тепер мріє знайти домівку, де його любитимуть і цінуватимуть.

Усі ці історії – справжнє підтвердження того, що навіть найменший прояв доброти може змінити чиєсь життя. Можливо, саме зараз хтось чекає на вашу допомогу. Не проходьте повз, адже навіть одна добра дія може змінити цілий світ для того, хто цього найбільше потребує.