Від Великих Лучок до Швеції: як директорка магазину стала садівницею на цвинтарі
4820 
Ще зовсім недавно життя 27-річної Оксани Балог з Великих Лучок на Мукачівщині виглядало зовсім інакше. Вдома вона працювала директоркою магазину: відкривала його практично з нуля, набирала команду, відповідала за людей, товар і всю роботу.
Дівчина точно не могла уявити, що одного дня переїде в іншу країну, не знатиме її мови, а її новою роботою стане догляд за кладовищем. Паралельно дівчина розвиває свої сторінки у соцмережах. Про це вона розповіла журналістам інтернет-видання Район.Мукачево.
До Швеції Оксана приїхала разом із близькими без знання шведської мови.
«Спочатку все було новим: країна, правила, побут, робота, люди, навіть звичайні речі, які вдома здавалися зрозумілими», — розповідає вона.
А потім Оксана отримала роботу на кладовищі.
Перший день на роботі
Перший робочий день, пригадує Оксана, був радше хвилюючим, ніж страшним.
Вона прийшла на роботу, практично не знаючи шведської, і розуміла: тепер потрібно не лише пояснити щось про себе, а й зрозуміти, що від неї хочуть.
Найбільше її здивувала атмосфера.
«Я очікувала, що кладовище — це буде щось похмуре, важке, можливо, навіть трохи моторошне. А насправді там дуже багато життя: дерева, квіти, птахи, люди приходять, доглядають за могилами», — каже Оксана.
Не менш важливим став колектив. Оксана — єдина українка у своїй команді. Попри мовний бар’єр, колеги намагалися все показувати, пояснювати та допомагати.
«Думаю, саме тоді я вперше зрозуміла, що навіть якщо я чогось не буду розуміти або не знати, мені точно допоможуть», — згадує вона.
Від газонів до квітів: що входить у роботу
Робота Оксани особливо різноманітна у теплий сезон. Вона доглядає за територією кладовища, квітами, кущами та газонами, поливає рослини, прополює, садить і прибирає.
«Мені подобається, що ти весь день сидиш в одному місці. Ти постійно рухаєшся, працюєш на природі й бачиш результат своєї роботи», — розповідає Оксана.
Окремої ділянки, за яку відповідала б лише вона, немає. Працівники працюють командою. Проте з часом Оксана вже почала помічати: тут потрібно полити, там прополоти, а цій рослині потрібна увага.
«І поступово територія стає тобі знайомою, майже як власний маленький сад», — додає дівчина.
Робочі інструкції перетворювалися на ребуси
На початку мовний бар’єр створював чимало кумедних ситуацій.
«Коли ти практично не знаєш мови, навіть найпростіша робоча інструкція іноді перетворюється у ребус», — жартує Оксана.
Мову вона почала вивчати вже під час роботи. Спочатку запам’ятовувала окремі слова, потім короткі фрази, а тепер розуміє значно більше.
Якщо виникають труднощі, колеги використовують перекладачі на телефонах. Ще в резюме Оксана зазначала, що не говорить шведською і знає лише трохи англійської.
«Я вдячна їм за те, що вони повірили в мене і дали можливість працювати», — каже дівчина.
За її словами, одним із найцікавіших моментів адаптації стало усвідомлення того, як поступово змінюється сприйняття мови: спочатку ти нічого не розумієш, а через певний час уже можеш збагнути, що від тебе хочуть, почувши лише кілька слів.
Шведське кладовище очима українки
Оксану особливо вразило ставлення шведів до кладовищ.
«Тут немає відчуття якогось забороненого чи страшного місця. Люди приходять, приносять квіти, просто сидять біля могил, гуляють з дітками. І це виглядає дуже природно», — розповідає.
Працюючи там щодня, Оксана почала бачити кладовище зовсім по-іншому.
«Для мене кладовище поступово перестало асоціюватися лише зі смертю. Я почала більше бачити там пам’ять, любов до людини, природу і навіть певний спокій», — говорить вона.
Ця робота стала для неї особливою ще й з особистих причин. Приблизно пів року тому Оксана втратила батька. Він служив у прикордонному загоні на Краматорському напрямку, але пішов із життя внаслідок важкої хвороби.
«Можливо, тому для мене ця робота якась особлива», — зізнається вона.
Інші правила — інша культура
Деякі речі на шведських кладовищах спочатку здавалися Оксані незвичними.
Тут багато уваги приділяють догляду за територією та дотриманню певних правил. Наприклад, на могилах немає штучних квітів — заведено приносити живі. Також люди можуть залишати речі або символи, які асоціюються з тією чи іншою людиною.
Немає великих пам’ятників та огорож.
«Але я б не сказала, що це якісь дивні правила. Просто інша культура ставлення до таких місць», — пояснює Оксана.
За її словами, саме такі деталі допомагають краще зрозуміти країну, у якій починаєш нове життя.
Коли чуже місце стає своїм
Оксана не може назвати конкретний день, коли відчула себе адаптованою.
Спочатку вона постійно відчувала себе людиною, яка приїхала у чужу країну: інша мова, інші правила, інша система, інше життя.
А потім почали з’являтися маленькі моменти.
Коли вже знаєш, куди йти, як щось зробити, трохи розумієш колег без перекладача, можеш самостійно вирішити побутову ситуацію.
«І, мабуть, один із найважливіших моментів — коли я зрозуміла, що в мене тут є не просто місце, де я живу, а місце, де я працюю, де мене вже трохи знають і де я потрібна», — каже вона.
Для Оксани це стало важливим відчуттям: вона вже не просто українка, яка приїхала в еміграцію до Швеції, а людина, яка починає будувати тут власне життя.
«Ми не хотіли залежати від фінансової допомоги»
Підтримку після переїзду Оксана отримувала в різних формах. Спочатку важливою була можливість легально перебувати у Швеції та поступово розібратися з місцевою системою.
Їм надали кімнату в гуртожитку, а згодом — невелику квартиру в маленькому містечку, де було складно знайти роботу. Коли роботу знайшли в іншому місті, вирішили переїхати.
Для самої Оксани величезну роль зіграли роботодавець і люди навколо.
«Тому що одне — отримати можливість приїхати в країну, а зовсім інше — знайти роботу, влитися в колектив і відчути, що тебе приймають», — говорить вона.
Оксана каже, що вони не хотіли залежати від фінансової допомоги країни, тому після отримання документів прагнули якнайшвидше знайти роботу.
«Хочеться працювати, розвиватися і самій бути корисною тут», — додає вона.
Чого її навчила Швеція
Працюючи на кладовищі, Оксана особливо побачила шведське ставлення до природи та публічних просторів.
«Мені подобається ця культура: не обов’язково робити щось грандіозне. Іноді достатньо просто регулярно доглядати за тим, що вже є», — каже вона.
Їй також імпонує ставлення до особистого простору та спокою.
«Тут не потрібно постійно кудись поспішати або щось комусь доводити. Цьому я теж поступово вчуся», — говорить Оксана.
Переїзд навчив її більше цінувати прості речі, які раніше сприймалися як належне: рідну мову навколо, можливість без проблем зайти в магазин і поговорити з людиною, зателефонувати рідним і не думати, чи правильно щось сказала.
«Коли ти переїжджаєш у країну, де не знаєш мови, дуже швидко розумієш, наскільки важливо мати можливість просто вільно висловитися», — пояснює вона.
І, звичайно, ще більше почала цінувати дім.
«Коли ти далеко від України, починаєш по-іншому сприймати навіть якісь абсолютно звичайні речі, які раніше не помічала», — каже Оксана.
А ще дівчина перестала боятися починати спочатку...