Вакансія на оперній сцені

27 вересня знаменну дату – 80-літній ювілей – відзначає наша землячка, неперевершена Чіо-Чіо-Сан світу Гізелла Альбертівна Ціпола. Сьогодні від імені тих, хто хоч раз аплодував цій неповторній оперній співачці, тих, хто йшов у Київську оперу виключно «на Ціполу», хочу привітати Вас, шановна Гізелло Альбертівно, з 80-літнім ювілеєм. Міцного здоров’я на многая і благая літ, хай завжди залишаються поряд рідні люди і вірні друзі, хай настане мир і хай афіші знову покличуть в оперу Ваших відданих шанувальників  і світ знову почує найкращу Чіо-Чіо-Сан світу в неповторному живому виконанні!

Десятки років моя нинішня героїня творила культуру, найвишуканіше мистецтво світу – оперу,  всупереч різним перешкодам і заборонам. Гізелла Ціпола – проста дівчина, наша землячка, увірвалася в ряди театрального  бомонду, як вихор, раптово. На чудовий голос учениці – неповторне лірико-драматичне сопрано  звернув увагу фундатор професійного вокального мистецтва Закарпаття Андрій Задор, під керівництвом якого вчилася в Ужгородському музичному училищі. А згодом, коли стала студенткою Харківського інституту мистецтв, за неї вже серйозно боролися найвідоміші тоді театри з Москви, Києва, Ленінграда.  

Ще навчаючись на четвертому курсі, стала лауреаткою Всесоюзного конкурсу, через рік – ще одне перше місце… І уже у 25 дівчина дебютувала у Київському театрі опери і балету імені  Тараса Григоровича Шевченка у дуже складній для виконання головній партії опери Пуччіні «Мадам Баттерфляй». Саме ця партія підняла молоду приму на вершину слави. На Міжнародному конкурсі вокалістів, який у 1976 році відбувався в столиці Японії – Токіо, Гізелла Ціпола отримала першу премію імені Міурі Тамаки і титул «Краща Баттерфляй світу». Вона створила прецедент – завоювавши одразу золотий, срібний і бронзовий кубки. Японія була в захваті від неповторного голосу – лірико-драматичного сопрано, артистизму виконавиці. Від імені японського імператора співачці вручили унікальне, шите нитками з золота, кімоно (кімоно було віддане на зберігання в театральний  музей на території Києво-Печерської лаври). 

Але у рідному Києві чекало розчарування. Баттерфляй зникла з репертуару під досить неоковирним поясненням, що декорація не відповідає рівню виконання. На той час в активі Гізелли Ціполи вже була Державна премія Грузинської РСР імені Захарія Паліашвілі за виконання партії Етері в опері «Абессалом і Етері», звання народної артистки УРСР. У 1988 стала народною артисткою тодішнього СРСР. Співачку запрошували у найвідоміші театри світу, її чекали в Ла Скала і Covent Garden, Staotsoper і Grand Opera, але в радянські часи дуже поширеним був ярлик «невиїзна», вирватися за кордон було майже неможливо. Хоч їй і вдавалося інколи потрапити на гастролі й географія її гастрольних маршрутів була вражаючою, але можливості укласти індивідуальний контракт не було, її слухали в Німеччині, Франції, Швейцарії, Польщі, Іспанії…, любила виступати в Празі, інколи виконувала репертуар, який не чули в Києві…

Коли Гізеллі Ціполі запропонував контракт у «Метрополітен-опера»,  якийсь чиновник просто передав нібито відповідь співачки – «Відмовляюсь!», а нерідко на пропозицію виступити в тій чи іншій країні, дирекція театру повідомляла, що Ціпола (яка насправді десь в цей час успішно виступала) втратила голос. Подібний чиновник від культури, маючи величезне бажання отримати ту квартиру, яку виділили співачці, взамін на свою меншу і не в такому престижному домі, заявив: «Та хто ти така, я б на твоєму місці…» У відповідь отримав фразу, яка стала в устах друзів, прихильників таланту співачки,  крилатою:  «Ти ніколи не будеш на моєму місці, я на твоєму – запросто!». 

І все ж таки їй щастило. Саме в той час Національна опера переживала свої найкращі часи. Партнерами Гізелли були такі співаки, як Солов’яненко, Третяк, Мірошниченко, Чавдар, Пономаренко, Майборода, Гнатюк… Спектаклі ставили справжні майстри – Стефан Турчак, Дмитро Смолич, Федір Нірод. Вони обожнювали мистецтво і воно «платило» їм взаємністю. В колективі панувала сценічна культура, сувора дисципліна. Це вже потім, коли до керівництва прийшла людина, яка до того «успішно» розвалила театр імені  Немировича-Данченка в Москві, рідний театр Ціполи став занепадати, акторам не платили зарплату, вони почали покидати колектив, ставити «підніжки» талановитішим. Гізелла була вище цього. Вона ненавиділа інтриги і ніколи нікому  не заздрила. Що їй було до того, коли на її місце не міг претендувати ніхто?! 

Гізелла Ціпола, яка підняла творчу планку вокального таланту і драматичної майстерності на недосяжну високу,   невиправдано швидко покинула велику сцену, пішла неперевершеною і легендарною…  Переживши особисту драму – смерть коханої людини – видатного всесвітньовідомого диригента, постановника Стефана Турчака, а до того 11 років підтримуючи чоловіка і не даючи вироку медиків здійснитися, вона не мала сил на боротьбу з бюрократизмом і з тодішнім ставленням до культури, як до чогось меншовартісного (згадаймо хоча б фінансування за, так званим, «залишковим» принципом). 

Перші місяці після звільнення з театру  співачка боролася сама з собою. Душа хотіла співати, але фізичних сил не було. Та хіба можна у розквіті сил і таланту відмовитись від того, що стало не просто професією, а життям? І тоді Гізелла Альбертівна записала в Будапешті три компакт-диски з творами угорських композиторів Ліста, Еркеля, Кодая, Бартока. А загалом в репертуарі співачки фантастична цифра виконаних на сцені оперних партій – 56! Перерахувати композиторів і твори, які виконала Гізелла – мало сторінки. Та все ж найулюбленішим її композитором завжди залишався, хоч його твори і  надзвичайно складні для виконання – Пуччіні.  Вона ніколи не повторювалась в програмах, швидко перегораючи, прагнучи спробувати нове, співачка заспівала понад 400 романсів і концертних арій.  

І зараз, щоб підняти настрій, Гізеллі Альбертівні достатньо включити музику. Це може бути щось  легке або класика, «Травіата» або «Манон» Массне, Бетховен. Співачка зовсім нічого не має і проти сучасних творів, серед яких, вважає, є достатньо талановитих, але частенько її розчаровують тексти. Не можна, на думку пані Гізелли, створити щось геніальне, коли не всі його частинки є геніальними. Нині творчість все більше підмінюється шоу – бізнесом. Класичну культуру  все частіше витісняє низькопробна, примітивна «культура на годину». Гізелла Альбертівна сподівається і вірить, що коли настане мир, Україна знову зверне свій погляд на культуру, бо  за що ж ми тоді воюємо?!  (Згадаймо фразу знаменитого британського прем’єра Вінстона Черчілля, яку він сказав у розпал Другої світової війни, гортаючи проєкт бюджету, де пропонувалося скоротити видатки на культуру та освіту «А за що ж ми тоді, власне, воюємо?!» Він розумів, що країна без культури – просто територія, а територію легко захопити). І от тоді, коли врешті небо над Україною стане мирним, дасть Бог, вона, найкраща Чіо-Чіо – Сан світу, ще виконає для своєї улюбленої публіки не одну оперну партію, бо місце неперевершеної Гізелли Ціполи на оперній сцені досі вакантне.   

…В останні роки Гізелла Альбертівна рідше навідується в Київ. Вона обожнює свій затишний будинок на околиці села поблизу Мукачева в Закарпатті. Завітавши в гості до Гізелли Альбертівни  несподівано, можна застати її за незвичним для людини такого високого рангу, заняттям. Одягнувши захисні рукавички, всесвітньовідома співачка, оперна діва, аристократка духу копає грядки, підгортає свої любимі кущі троянд  чи інші  квіти, якими любить похвалитися : «Бачиш, що  виросло!» . З її легкої руки тут і справді все росте, як зачароване: і сад, і декоративні рослини, і овочі… Вона хлібосольна і гостинна, вміє приготувати вишукані страви і накрити стіл так, що шеф-кухар з ресторану з рейтингом від Michelin з”їв би свій ковпак від заздрості. В її обійсті  живуть кілька собак, яких господиня любить і балує. 

Попри вік, Гізелла Альбертівна Ціпола залишається енергійною, швидкою на рішення і гострою на слово, любить читати, уважно слідкує за політичними подіями, істинна патріотка України, вона щиро вболіває за наших бійців, намагається чим може, допомагати ЗСУ.