Карантинні виклики та можливості

Гадаю, що не одну мене COVID-19 налякав на початку всесвітнього карантину. Але це був дуже цікавий експеримент – пожити в ізоляції декілька місяців. І це далося в не надто позитивні знаки.

Я сама по собі натура дуже вразлива: мене легко розчулити, роздратувати, змусити накрутити себе. І, як виявилося, налякати, коли це стосується такої глобальної проблеми як пандемія. З березня по травень я сиділа вдома і рідко куди виходила: мінімум контактів з оточуючими, лише родина та найближчі друзі. Це був найбільший виклик – відсутність елементарного живого спілкування, уваги. Мені дуже важко знаходитися на самоті.

А ще важче було всидіти вдома з меншим братом та батьками. Думаю, той, хто пізнав життя без батьків та братів\сестер, зрозуміє мене. Заново вживатися із важкими характерами усього сімейства було дуже важко. До пандемії ми бачилися один-два рази в місяць на вихідних і ці дні були на позитивних емоціях, бо всі скучили. Це теж був один із найважчих викликів карантину.

Пандемія перетворила мене з екстраверта на інтроверта: я панічно боялася натовпу, сварилася з людьми за маску і дистанцію. Тоді ще хоч хтось на це зважав, не те що зараз. Раніше мені подобався цей людський мурашник, я там була своєю. Мені дуже подобався (і зараз подобається) Львів, Київ, Харків, Одеса не лише своєю архітектурою та історією, а й натовпом людей. Кожен такий різний, унікальний і я була серед них такою ж, була у своїй тарілці. Та тепер довелося просто уникати людей, скоротити поїздки до мінімуму, відвідини магазинів тощо. І дуже важко було повертатися до спілкування з іншими, до комфортного життя у натовпі.

Я асматик та алергік. Розумієте про що я. Респіратор і антисептик; мої руки перетворилися на руки 90-річної бабці, яка все життя працювала в полі та на кухні. І як змусити себе йти до дерматолога, коли ти боїшся людей? Смішно, але факт.

Мої фінанси були на нулі. Я працювала на різних роботах з першого курсу і не звикла повністю бути залежною від батьків. Мене це гнітило, нервувало. Доводилося миритися із тим. А згодом і звільнитися, адже пандемія фінансово ослабила і мого тодішнього роботодавця. Скорочення кадрів, як то кажуть.

Не скажу, що пандемія COVID-19 принесла багато поганого. Вона дала крапельку надії у моєму житті. Буду відвертою: стосунки з моїм молодим чоловіком налагодилися, адже з перших місяців карантину ми були дуже часто разом.

Із плином пандемії моє коло спілкування дуже звузилося, а отже я побачила хто є хто. Завдяки карантину я відсіяла більшість людей зі свого оточення. І це є вагомим плюсом. Хтось сам припинив спілкування, хтось – підставив мене, оббрехав тощо. Радію, що доля і пандемія розвела мене з ними.

Я почала цінувати час з близькими і рідними. Коли почали хворіти і, на жаль, вмирати знайомі нашої родини, я зрозуміла, що я маю використати цю вимушену ізоляцію з користю для відносин із сім’єю. Я не була зразковою дитиною, але вірю, що точно не розчарувала своїх батьків та рідних за останні чотири роки. Між нами було багато розбіжностей та сварок, але з подачі пандемії ми згладили усі непорозуміння та вийшли на новий рівень спілкування.

Карантин дав змогу займатися самоосвітою. Охх, скільки курсів та вебінарів я пройшла. Скільки книжок прочитала. Зараз цього дуже не вистачає. Зараз навчання, курсова, робота, майже сімейне життя. Іноді не встигаєш поїсти, що вже говорити про читання та курси.

Але, я дуже рада, що усі громадяни світу змогли на собі відчути усі переваги й недоліки карантину: кожен щось отримав, втратив, навчився, переосмислив, змирився.

Кожен виклик пандемії давав нам зрозуміти наскільки ми вразливі, слабкі та безпомічні. Це грубо, я знаю, але така істина. Але ті самі виклики привносили в наше життя немало хорошого та корисного.

Будьте здорові, носіть масочки та мийте ручки з милом. І нехай ніяка пандемія не знищить вас як особистість. Мир усім!